Як циган до царя ходив[]
- Українська народна казка Гуцульщини
Цар до царя писав листи. Той пише: «В мене мудріщий народ». А другий пише: «В мене мудріщий». Каже той перший цар: — Як у тебе такий мудрий народ, то пришли мені три люди.
— Нащо тобі тих три люди?
— Я хочу знати, чи вони відгадають, що я їм скажу.
— А що буде, як вони відгадають?
— Дам їм велику нагороду. По шапці червоних дам. А як не відгадають, то можу їх покарати й смертю, а тобі буде сором.
Цей цар дав до відома по своїй державі: «Фрайвіліх три люди треба, аби йшли до того царя і відгадали, що він скаже. Буде велика їм нагорода за це». Добровільно ніхто не йшов. Тоді цар сказав до своїх полководців:
— Дайте трьох людей, щоб відгадали, що той цар скаже. Буде їм велика нагорода за це.
Дали полководці трьох людей примусово. Прийшли тоти три до свого царя і сказали:
— Ми є.
Цар їм розказав:
— Туди й туди підете, до того й того царя. Така й така заплата буде вам, по шапці червоних. Але треба відгадати його загадки. А як не відгадаєте, то мені буде сором, а вас той цар скарає на смерть.
І пішли вони. І прибрані дуже, бо йдуть до царя.
А тому вже повідомив цей цар: «Я вже післав до тебе своїх трьох людей». Тоді не було ні поїздів, ні літаків. Ідуть та й ідуть піхотою. Ідуть та й плачуть, бо думають, що на смерть ідуть. Потомилися, сіли собі на якомусь заріночку, відпочивають і плачуть. А на тім боці старенька підерта хатка. З тої хатки вийшов циган, подивився, що такі воїни сидять, і думає: «Щось з них скористаю». Та й іде д’ним. І питає:
— Панове вояки, що ви такі сумні? Ану я вам поворожу.
— Що ти нам поворожиш?
— Ви скажіть, чого сумні. Я вам поворожу.
А вони собі порадилися і розказали циганови, куди вони йдуть, хто їх післав і яка заплата буде, як вони відгадають. Тоді циган їм каже так:
— Най один розбирається. А за него піду. Я циган. А жид мене наймив за мельника, і я мелю в тім млині.
А ті порадилися та й думають: «Най хоч оден з нас зостанеться живим. Най за одного йде циган». А циган каже:
— Але я буду там говорити. Ви мовчіть. І щоб заплата була моя. А ті думають: «Яка там заплата?» Та й погодилися.
Циган обтріпався трохи, вмився та й каже:
— Ну роздягайся оден.
Оден вояк роздягнувся, циган вбрав то все на себе, почепив шаблю і каже тому, що роздягнувся:
— Ти будеш за мене молоти в млині.
І пішли вони всі три. А той лишився в млині намість цигана.
Приходять до тої столиці, їх уже там ждуть. Царська охорона їх пропустила. Завідомили тому цареви, той уже ся прибрав проти них. Заходять вони. Циган іде наперед, а ті два за плечима. Цар сидить у короні, в золотім кріслі. Вирядився, як ксьондз на службу. Тоді циган привитався і сказав:
— Ну, царю, ми вже прибули до тебе. Цар сказав:
— Відгадайте, що я вам скажу. Перше, скажіть мені, що я варт, так як ви мене видите.
Тоді циган міряє його від голови до ніг очима, таксує його. Та й каже:
— Що ти таке варт? Скажу тобі. Колись був такий цар, що мертвих воскрешав, темним очі відтворяв, і його продали за тридцять сребників. А ти що зробив? Тебе ціную наполовину — п’ятнадцять сребників.
Тоді цар сказав:
— А ти відгадай, що я тепер думаю.
А циган сказав:
— Я знаю, що ти думаєш. Ти думаєш, що я такого син, як ти. А я циган. Але я тепер у такій службі, що би з тобою службою не мінявся.
— А в якій ти службі? — спитав цар.
— Я бідний циган, і я мелю людям хліб. Цар думав, що іме цигана на третім питанні.
— Скажи мені, де є середина світу.
Він думав, що циган буде бігати і міряти. А циган вийняв шаблю і забив перед ним у підлогу.
— Отут середина світу. Як не віриш, то зміряй. І цар сказав:
— Підложіть шапки.
Вони підложили шапки, і цар дав їм по шапці червоних.
Походження та примітки[]
- Українські народні казки у 40 книгах
- Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області 12 лютого 1983 року
- Оповідач: Бейсюк Василь Юрійович (1909 року народження)
- Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.
Виноски[]