Заєць та ведмежа (чукотська казка)

Заєць та ведмежа
Загальна інформація
Автор	Народна казка
Збірник, де опубліковано	На сайті derevo-kazok.org
Якого народу	Чукотська казка

кось ведмеді кочували з одного кінця тундри в інший. Ішли довго, багато перепливли річок, а ще більше сопок перевалили. Позад усіх пленталося маленьке ведмежа. Стомилося, бідолашне, насилу ноги переставляло, кульгало і скімлило, але мати йшла попереду всіх і не чула його. Побачило ведмежа морошку й жадібно накинулося на неї. Так їло, що аж за вухами лящало. Не помітило, як і відстало. Тоді воно трохи погралося, потім заснуло, а вночі, тремтячи від страху, прокинулося й заревло. У відповідь озвався хтось страшний-страшний. Тоді ведмежатко кинулося навтіки,– дременуло так, що незчулося, як опинилося в річці. Потім ускочило в густі чагарі, з яких ледве вибралося на галявину, але тут натрапило на зайця,– обоє покотилися згори, упали поруч і завмерли.

Ведмежа заскімлило, а заєць спитав, що воно за одне і як сюди потрапило.

Згодом вони подружили, зайчик повів ведмежа до себе в ярангу, відтоді й зажили разом.

Одного дня заєць підійшов до річки, а там велика ведмедиця саме ловила рибу.

– Добридень! – каже ведмедиця.

– Еге ж! – мовив заєць.– Звідки ти і куди чимчикуєш?

– Я шукаю свого маленького сина, він улітку одбився од гурту і заблукав у сопках.

– Це, либонь, мій дружок, я знайшов його влітку в сопках.

Заєць привів ведмедицю у свою ярангу.

– Ти, здається, моя мати? – спитало ведмежа.

– Так, ти мій син! – відповіла ведмедиця.

От вони попоїли м’яса, напилися чаю, і ведмедиця забрала сина додому. Заєць гірко ридав, поки ведмежа не зникло в тундрі.

Іде ведмежа, оглядається, а само за сльозами світу білого не бачить. Прийшли додому. Ведмедиця наварила багато м’яса. Але син нічого не їсть, усе плаче. Мати повела його в ліс. І там плаче ведмежа.

– Не хочу в ліс, я люблю сопки, не подобається мені тут!

– Гаразд, не реви, перекочуємо в сопки,– пообіцяла мати.

Не спить ведмежатко, весь час думає про зайчика.

Щойно задрімало, аж чує – хтось п’ятками стук-стук об землю, а потім стриб-стриб, біля яранги стрибає. Вискочило ведмежа з яранги, дивиться – а це його дружок зайчик прибіг!

Вранці ведмедиця зібралася кочувати, а ведмежатко питає:

– Куди це ти, мамо?

– Як куди? Ти ж не хочеш тут жити, тобі не подобається.

– Ні, мені вже сподобалось! – сказало ведмежа.

Так і стали жити зайчик з ведмежатком.