сі жителі містечка Готам – диваки. Проте вони вважають себе великими розумниками.
Послухайте кілька історій про них.
Історія перша.
Пішов якось один готамець на базар купувати вівцю й зустрівся на мосту з іншим готамцем, котрий саме повертався з базару.
– Куди це ти йдеш, сусідоньку?
– Та на базар, по вівцю.
– По вівцю? А як же ти її через річку переведеш?
– Ну й дивак же ти, сусіде! Що ж тут мудрого! Як сам іду, так і вівцю поведу – через місток.
– А я не пущу!
– А я переведу!
– Не переведеш!
– Ні, переведу!
І обидва так розкричалися, ніби вівця вже була на містку.
Доки вони сперечалися, з ними порівнявся третій готамець, котрий віз на коневі мішок борошна.
Почув він їхню суперечку і крикнув:
– Ей, дурні! І чого ви такий лемент зняли? Доведеться мені вас повчити.
Завдав третій розумник собі на спину мішок з борошном, підійшов до річки, висипав у воду і сказав:
– А нумо, помізкуйте, скільки тепер борошна у мішку?
– Е-е-е, сусіде! Та ти що, глумишся над нами? Сам бачиш, мішок порожній! – вигукнули обидва розумники.
– Правильно відповіли! – розсміявся третій готамець. – Такі ж і ваші голови: зовсім, зовсім порожні!
…Хто ж із цих трьох готамців найрозумніший?
Історія друга.
Забажалось якось готамцям, щоб у їхньому місті і взимку, і влітку кувала зозуля.
Побудували вони на головному майдані загін – такий, як для коней. Потім піймали в лісі зозулю, принесли її до того загону і сказали:
– Сиди тут і співай нам цілий рік. А не співатимеш – ні пити ні їсти тобі не дамо!
Сказали і пішли. А зозулька, не довго думаючи, змахнула крильцями й полетіла. Загін же був без даху!
– Ну й хитрюща ж птаха! – дивувалися готамці. – Навіть із загону втекла.
Вирішили вони піймати іншу зозулю і побудувати для неї ще вищий загін.
– Ну з цього вже нізащо не вилетить! – вирішили вони.
Історія третя.
Пішов якось один готамець на базар продавати сир. Поклав він головки сиру до великого кошика і поніс. Та коли спускався з пагорба, одна головка випала і покотилася вниз.
– Е, брате, та ти, я бачу, бігати майстер! – зрадів готамець і, виймаючи з кошика одну по одній головки сиру, покотив їх униз. – Біжіть самі на базар! – сказав готамець. – А я піду собі потихеньку без ноші. Та глядіть мені, не тікайте! Дожидайтесь мене біля базару.
І пішов собі не поспішаючи.
Та дійшовши до базару, він не побачив там ніякого сиру. Бо, скотившись із пагорба, якийсь кругляк потрапив
до калюжі, якийсь закотився під кущ, а ще інший загруз у придорожній канаві.
А готамець бігав базаром і кричав:
– Де тут мій сир? Де мій сир?
– А хто його сюди приніс? – питали у нього.
– Хто, хто! Та ніхто! Мій сир сам бігати вміє.
– Ну тоді, мабуть, хазяїн прийшов на базар раніше за свій товар! – регочучи, відповідали йому люди, до яких він звертався.